Василь Махно
Дубно, біля Лежайська
Моніка витисне швидкість зі «Шкоди».
Липень за Сяном зелений як кукурудза.
Моніці запах цигарки не шкодить
звичка яку вона взяла зі школи:
пачка в кишені – спідничка куца.
Ми що мчимось наче карні злочинці:
я - від Нью-Йорка в кінець сорокових
Моніка втягши рамена й ключиці
між вантажівок зухвало промчиться,
цвіту картоплі сиґналить й коровам.
В Дубні що біля Лежайська над Сяном
дитинствами батька я переходжу
і хмари- наче корови - летять так само
і діти біжать у трави за псами
а я наздогнати їх хочу
В цьому поверненні каже до мене Моніка
-щось калатає в серці й дуднить -
ламає як наркомана чи алкоголіка
що вона знає ця випадкова полька
що мені треба від цього Дубна?
Може й на мене чекає переселенчий вагон
батько чекає - брат його й сестри.
Офіцер нас виводить на зимний перон,
ми залишаєм землю і западаєм в сон
поміж Різдвом і Сильвестром.
Але Моніка каже що їдемо до Ланьцута
ставить диск з гітами «Czerwony girary»
wi?c po drodze – співають знайоме й забуте
-дихання тепле й свічка задута -
і п’ятилітній тато подібний на хмару
я сиджу в авті і майже не чую мотора
ні «Czerwonych gitar» - ні розповідей про Марисю
Моніка знає мій потяг рушить в вівторок.
Я бачу п’ятьох дітей що залишають обору.
Я бачу як Дубно злітає у піднебесся.
VM
Немає коментарів:
Дописати коментар