Весна

Прийшла нечутно...Зранку - сонце.
Веселі калюжі ,і сніг- сирота.
Вже хмари розправили плечі -
Гріють свої води І...нагота.
Десь підсніжник з голівки
Струсив кристалики сірого льоду
І простягнув річенята,
Щоб обійняти небо...
Куди ти,зелений?..
Небо,воно безкрає,
А ти зовсім маленький -
- Кажеш:небо безкрає ,
Не рівня мені,та й іншим...
Легко хитнулась голівка:
-Поглянь : навкруги безмежжя,
Цей простір...Душа буяє!
А небо...
 Не цвіте,не відцвітає!
Виростеш і станеш травою!
А небо!..Воно ж бо вічне...
Хто ти без неба?
Прикраса людському оку?..
Пісніжник відкрив повіку
І підморгнув до мене:
-Небо  - воно далеке
І непідвладне ,сильне...
Та не цвіте,як квіти,
В жилах кров не тече.
А я можу тішити,можу радіти
І не ховати своє лице.